Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року Справа № 910/25710/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Гончарука П.А. Стратієнко Л.В.розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016у справі№ 910/25710/15за позовомприватного акціонерного товариства "Глазер-Юн" доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києвіпропро захист честі, гідності, ділової репутації, стягнення 42 000, 00 грн моральної шкоди та стягнення 79 800,00 грн упущеної вигоди

за участю представників сторін:

від позивача: Пасічник І.Ю. - керівник;

від відповідача: Апіфалов Т.Ю. - за довіреністю;

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року Приватне акціонерне товариство "Глазер-ЮН" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про захист честі та гідності та стягнення 121 800,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.11.2015 у справі № 910/25710/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016, позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь приватного акціонерного товариства "Глазер-ЮН" упущеної вигоди в розмірі 79 800 грн. В іншій частині відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2015 року скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 18.05.2013 року між Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві та ПАТ "Глазер-ЮН" було укладено договір про визнання електронних документів № 180520131, предметом якого є визнання електронних податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу податкової служби засобами електрокомунікаційного зв'язку або електронних носіях, як оригіналу.

Позивач 19.01.2015 року засобами електронного зв'язку надіслав відповідачу податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2014 року. Декларацію не було прийнято, про що було повідомлено позивача квитанцією № 1 з зазначенням причини "для платника податків заборонено прийом звітності по електронній пошті".

У зв'язку з цим позивач звернувся до ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві зі скаргою на протиправну діяльність посадових осіб ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві.

У відповіді наданій на дану скаргу ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві зазначило, що під час перевірки наведених у скарзі фактів ними було встановлено недотримання посадовими особами податкового органу при прийнятті електронної звітності ПАТ "Глазен-ЮН" окремих вимог нормативно-правових актів.

В подальшому 02.02.2015 ПАТ "Глазен-ЮН" отримало від ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві лист про розірвання в односторонньому порядку укладеного між ними договору про визнання електронних документів № 180520131 від 18.05.2013.

Не погоджуючись з такими діями ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві ПАТ "Глазен-ЮН" оскаржило їх до Окружного адміністративного суду міста Києва, за результатами якого 16.04.2015 у справі № 826/1701/15 було прийнято постанову про визнання дій ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві щодо розірвання договору № 180520131 від 18.05.2013 в односторонньому порядку протиправними.

Звертаючись з позовом у даній справі ПАТ "Глазен-ЮН" стверджувало, що протиправні дії ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві щодо розірвання вказаного договору про визнання електронних документів, які встановлені рішенням суду в зазначеній адміністративній справі, а також неприйняття керівником податкового органу громадянином ОСОБА_6 поданих ним в електронному вигляді податкових звітів, підірвали імідж та ділову репутацію його підприємства в очах ділових партнерів. В наслідок цього контрагент позивача розірвав договір поставки № 0112014 від 01.02.2014, укладений між ним та позивачем, обґрунтовуючи таке рішення неможливістю подання звітності та реєстрації податкових накладних.

В прохальній частині позову ПАТ "Глазен-ЮН" просив суд стягнути з ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві на його користь 42 000,00 грн. моральної шкоди, завданої його діловій репутації, та 79 800,00 грн. упущеної вигоди, понесеної ним внаслідок розірвання зазначеного вище договору поставки.

Приймаючи оскаржувані рішення та постанову щодо стягнення витрат немайнового характеру (моральної шкоди), суди дійшли висновку, що позивач не довів понесені ним витрати та відмовили в цій частині позовних вимог, щодо вимог про стягнення витрат майнового характеру у вигляді упущеної вигоди, то суди дійшли висновку про їх задоволення з огляду на вжиття позивачем усіх заходів для їх одержання.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає дані висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без належної правової оцінки всіх у сукупності обставин справи, виходячи з наступного.

Як вбачається з позовної заяви, заявлені в ній вимоги ґрунтуються на твердженнях позивача про те, що відповідач своїми протиправними діями порушив його ділову репутацію.

У прохальній частині позову вимоги про захист ділової репутації позивачем заявлено не було, а тому суд при підготовці справи до розгляду в порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобов'язаний був уточнити позовні вимоги.

Разом з тим, оскільки вимоги позивача ґрунтуються на твердженнях про порушення його ділової репутації, саме це мало бути об'єктом дослідження для судів при вирішенні даного спору.

Згідно із статтею 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Проте, судами при розгляді справи та задоволенні позову частково не було встановлено наявності вказаних обставин, як обов'язкових елементів для встановлення факту, який би свідчив про порушення відповідачем ділової репутації позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушеним (упущена вигода).

З огляду на положення ст. 22 Цивільного кодексу України, а також ст.ст. 218, 224 Господарського кодексу України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Судами при задоволенні позову також не було встановлено причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача при розірванні договору про визнання електронних документів та заявленими позивачем до стягнення збитками у вигляді упущеної вигоди, які поніс останній в наслідок розірвання з ним його контрагентом договору поставки.

Колегія суддів також зазначає, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди є вибраний ним способом захисту порушеної, на його думку, власної ділової репутації (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи"), а тому при розгляді даної позовної вимоги суди мають з'ясувати наявність чи відсутність обставин, які є юридичними складовими даного правопорушення (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи"), що не встановлювалось судами при прийнятті оскаржуваних судових актів.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на те,що мотивувальна та резолютивна частини рішення суду першої інстанції містять суперечності щодо повного чи часткового задоволення позовних вимог, які не були виправлені судом апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Вищевикладене свідчить про неповний та необ'єктивний розгляд справи, оскільки у порушення вимог ст.ст. 32-34, 43 Господарського процесуального кодексу України попередні судові інстанції не з'ясували належним чином дійсні обставини справи, що вплинуло на їх юридичну оцінку, а відповідно і правильність застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вбачає достатні правові підстави для скасування рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2015 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 у справі № 910/25710/15 і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи, перевірити доводи сторін, дати їм належну юридичну оцінку і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду на наведене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 року у справі № 910/25710/15 скасувати.

Справу № 910/25710/15 направити до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Головуючий Н.М. Нєсвєтова

Судді П.А. Гончарук

Л.В. Стратієнко